Шишацька громада
Шишацький район, Полтавська область

Історична довідка

Шишацький район

 Район поділяється на 1 селищну і 14 сільських рад. Налічує 1 селище міського типу (4 652 чол. На 2013 р.) та 76 сіл (1 селищна та 14 сільських рад). Загальна кількість населення – 20 816 чол. (на 01.08.2013). Районний центр – смт Шишаки.

 Площа району – 790,84 км2.

 Він межує з Диканським, Решетилівським, Великобагачанським, Миргородським і Зіньківським районами Полтавщини.

 Відстань до м. Києва – 315 км, м. Полтави – 74 км.

 Уперше Шишацький район було створено згідно з постановою Президії ВУЦВК від 07 березня 1923 року. У 1931 році його територія увійшла до складу Диканського району. У 1935 році Шишаки знову стали районним центром – спочатку Харківської, а з 1937 року – Полтавської області. У зв’язку з 100-річчям від дня смерті М.В. Гоголя, з метою увічнення пам’яті письменника, Шишацький район постановою Верховної Ради УРСР від 01 березня 1952 року було перейменовано на Гоголівський. Район носив цю назву до 1963 року, коли його територію знову приєднали до Диканського району. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 08 грудня 1966 року знову було утворено Шишацький район.

 Район знаходиться в центрі Полтавської області в лісостеповій зоні з помірно-континентальним кліматом.

 5 % території району вкриті лісами, 5,2 % займають поверхневі водойми, 76,0 % території – сільгоспугіддя, з них рілля – 61,2 %. Загальна довжина меж району близько 100 км.

 Поверхневі води району – це 3 річки: - Псьол довжиною 37 км; - Грузька Говтва (інша назва Говтва Вільхова) довжиною 24 км; - Грунь-Ташань (3,9 км). Окрім того, на території району багато струмків, 84 штучні водойми з площею водного дзеркала понад 2 га, понад 20 км2 заболоченої місцевості.

 Лісові ресурси в районі невеликі. Лісистість території близько 5 %. Всі ліси віднесені до природоохоронних і рекреаційних. В них проводяться лише рубки догляду та вибіркові лісовідновлювальні вирубки.

 Найбільше значення займає мережа автомобільних доріг, друге місце – залізничних. Протяжність автомобільних доріг району 357 км, вулиць в населених пунктах – 80 км. В південній частині району проходить залізнична магістраль «Полтава-Київ» довжиною 15 км.

 Розгалужена мережа трубопровідного транспорту. По території району проходять міждержавні газопроводи «Союз» – 26 км, «Уренгой–Помари–Ужгород» – 26 км, «Єлець–Кременчук–Бендери» – 15 км.

 У районі 8 промислових підприємств (в основному – перероблення сільськогосподарських продуктів та видобування енергетичних матеріалів), 6 діючих сільськогосподарських підприємств, 29 фермерських господарств.

 Площа сільгоспугідь (по всіх товаровиробниках, включаючи підсобні господарства) складає 59 766,8 га. Структура сільськогосподарського виробництва: рослинництво         – 63,3 %; тваринництво –36,7 %.

 Є тенденція росту тваринницького виробництва.

 Основні галузі рослинництва: вирощування зернових, цукрових буряків, насіння соняшнику, сої, рапсу, овочів.

 Основні галузі тваринництва: вирощування великої рогатої худоби, свинарство.

 Шишаччина була заселена з давніх давен. На території району знайдено вироби доби неоліту, поховання епохи бронзи. В ряді місць виявлені поселення слов’ян Черняхівської культури (ІІ-VІІ ст.ст. н.е.).

 В прадавніх похованнях та курганах, яких налічується декілька десятків, були знайдені речі, якими користувались люди скіфського періоду та представники слов’янських племен. В період Київської Русі землі сучасної Шишаччини входили до Переяславського князівства, служили прикордонними територіями і неодноразово зазнавали нападів степових кочівників.

 На початку ХІІІ ст. землі краю були завойовані татаро-монголами. Уперше поселення під назвою Шишаки згадується в описі битви литовського князя Вітовта з татарським ханом Тимуром Котлуком, що відбулася 12 серпня 1399 року. Назва пішла від шишкуватих (куполоподібних) пагорбів, на яких воно було розташоване. За другою версією – від слова «Шишак», старовинного військового металевого шолома з вістрям.

 За козацької доби землі нинішньої Шишаччини входили до Миргородського полку, а села Яреськи та Шишаки одержали статус сотенних містечок, які у 1781 році стали належати Говтвянському повіту Київського намісництва. У 1802 році було виділено Полтавську губернію, в яку ввійшли вищезгадані території.

 На Шишаччінні жили та працювали учений Каришин Андрій Потапович, брати Кричевські, письменник Короленко Володимир Галактіонович, є пам’ятні знаки цим та багатьом іншим видатним людям.

 Володимир Іванович Вернадський (12.03.1863, Петербург – 06.01.1945, Москва), за визначенням ЮНЕСКО – людина тисячоліття, основоположник нових наук і наукових напрямів, автор революційного вчення про біосферу, організатор і перший Президент Української Академії Наук. Ім’я академіка Вернадського стоїть в одному ряду з іменами класиків природознавства – І. Ньютона, Ч. Дарвіна, А. Енштейна. Його вчення набуло в наш час значення екологічної стратегії, на якій ґрунтується сучасна концепція стійкого розвитку людства.

 На Бутовій горі поблизу селища Шишаки колись знаходилась садиба В.І. Вернадського, де п’ять років поспіль вчений проживав на дачі зі своєю сім’єю (1890-1918 рр.).

 Дача була зведена в 1913 році за кресленнями видатного українського архітектора-художника Василя Кричевського в староукраїнському стилі. Садиба займала мальовничу територію близько 15 десятин на крутому березі р. Псел, частково зайняту дубовим лісом. Поруч, біля озера, розташовувалися джерела з цілющою водою, на яких у майбутньому було відкрите відоме на всю Україну підприємство по випуску Гоголівської мінеральної води.

 Садиба Вернадських в кінці громадянської війни була пограбована і спалена. На її місці в 1988 році до 125-річчя від дня народження В.І. Вернадського було встановлено пам’ятний знак вченому.

 У селі Хатки відбудовано дачу В.Г. Короленка, яка на даний час є справжнім культурним осередком району – місцем проведення обласного свята, пленерів художників, творчих зустрічей. У 2002 році започатковане традиційне літературно-мистецьке свято «Живу тобою, Україно» з нагоди дня народження В.Г. Короленка.

 Заповідник-музей М.В. Гоголя гостинно відчинив двері у 1984 році на честь 175-ї річниці від дня народження письменника на місці родової садиби у селі Гоголеве (колишня Василівка). Садиба Гоголів-Яновських відтворена за планами, спогадами, листами сучасників, старими фотознімками та кресленнями і малюнками самого письменника. Турботливо відтворений білостінний батьківський будинок, флігель, альтанка «Мрія», грот, ставки, парк-сад, могила батьків.

 У залах батьківського будинку та флігелі розміщена експозиція, яка дає уявлення про епоху, в якій жили Гоголі, розповідає про життя і творчість видатного письменника.

 Доріжками можна спуститися до дзеркальних вод ставка, побачити протилежний берег, де колись жив син сестри М. Гоголя М.В. Биков зі своєю сім’єю. Алеєю, що тягнеться уздовж ставка, письменник любив довго гуляти. На невисокому пагорбі розташована дерев’яна альтанка «Мрія», трохи далі – грот. У сім’ї Гоголів його називали «храмом самотності». Біля входу лежить великий камінь, на якому любив сидіти і обдумувати свої твори Микола Васильович.

 Все у заповіднику-музеї розповідає про великого письменника, прилучає до джерел його безсмертного генія.

 Вдома, у Василівці, Микола здобув початкову освіту, і лише у 10 років його віддали до Полтавського повітового училища. Закінчивши 1827 року курс навчання у Ніжинській гімназії вищих наук, він повертається до рідної оселі, щоб невдовзі піти у широкий світ, а згодом прагнути сюди думками в годину душевного піднесення або гірких роздумів.

 Шишаччина багата талановитими особистостями: місцевими поетами, композиторами, художниками, народними умільцями, обдарованими дітьми.

 В районі значна кількість пам’ятників та пам’ятних знаків: жертвам Голодомору 1932-1933 рр., на місці розстрілу фашистами військовополонених і мирних громадян, командиру партизанського загону К.Й. Тутці тощо.