Навчені гірким досвідом, готуємося до стихії
Нині працівники комунального підприємства «Техкомунбуд» Шишацької селищної ради активно готуються не тільки до зими, але й… до весни. Адже цьогорічний березень приніс жителям нашої громади чимало лиха. Усі ми добре пам’ятаємо, на яке брудне й безкрає море з численними річками-водопадами перетворилися наші вулиці й провулки, дороги, площі і подвір’я. Тоді керівництво об’єднаної громади, комунальна служба селищної ради отримали на свою адресу чимало критики. Варто визнати, що частково вона була справедливою. Ніхто не був готовий до такого потопу.
Тож потому чимало часу було присвячено аналізу ситуації і роботі над помилками. У ці дні комунальники завершують розчистку відомої шишачанам річки Побиванка. Техкомунбудівці пройшли її від самого початку й до Псла. Розширили русло, пообрізали чагарники, за якими його вже було практично не видно. Довелося повоювати з місцевими жителями, котрі облюбували Побиванку як місце розведення домашнього птаства, перекриваючи й загороджуючи її на свій розсуд. Але частина річечки так і залишилася недоступною комунальникам… через приватний паркан. Не просто сяку-таку загородочку, а дебелу, надійну стіну, що сховала від усіх частину Побиванки. На жаль, у момент оглядин поспілкуватися з нахабним привласнювачем народного багатства не вдалося. Однак, як стверджують відповідальні служби, такий захват незаконний. Тож попереду цю людину (чи людей) очікує зустріч з представниками влади, неприємна розмова, а далі (якщо порозуміння не буде) – дії, які у таких випадках передбачає чинне законодавство.
Крім того, працювали люди і техніка комунгоспу й на Вершині. Там звільняли від землі й сміття усі стічні труби. Проривали траншеї, аби наступного разу вода не стояла в людських дворах, а спокійно перетікала в ярок, далі – впадала в Побиванку, а там – у Псьол, як і було колись передбачено нашими розумними пращурами при забудові цього куточка Шишаків. Тут комунальники зіткнулися з проблемою не затятих качатників та гусятників, а з розгалуженою мережею кабелів і дротів, що було неозброєним оком видно у стічних трубах. Для з’ясування ситуації запросили власників цього начиння – зв’язківців.
В іншому місці – по вулиці Солодовникова – питання стоку води висить у повітрі. Вірніше, зарите глибоко у землі і де саме – невідомо. З одного боку дороги труба ледве жевріє у полоні сміття і заростей. А де вона повинна виходити з іншого краю – навіть знаку немає. Це може бути і чийсь двір, і огорожа, і грядки… Розбиратися у цьому треба, але це буде нешвидко і нелегко.
Об’їжджаючи місця робочих буднів комунальників – усі шишацькі низини і вершини, переконуєшся, скільки труда ці люди вкладають у благоустрій рідного краю. І труд цей зазвичай залишається непоміченим. Сприймається багатьма як повинність.
На окраїні селища, десь аж під Перевозом, буквально врятовані від полону непролазних хащів вже нечисленні житла аборигенів. Прочищені грунтівка і доріжка – єдиний зв’язок з цивілізацією. Люди звернулися за допомогою, бо самотужки власники кількох садиб, переважно немолодого віку, вже не могли подолати наступ дикої природи. І тікати звідти їм нікуди.
Можливо, поспішаючи на допомогу там, де без них ніяк, комунальники не встигають всюди і скрізь. І тут, власне, відповідальнішою за свій добробут повинна бути громада – не влада, а саме громада! Недноразово чуємо нарікання, що центр селища виглядає неохайно. Але ж у центрі не мешкають самотні бабусі й дідусі похилого віку! Тут діють установи, організації, приватні магазини, фірми, банки… Можна перелічувати й далі, і в цьому списку не буде тих, хто в силу своїх фінансових чи фізичних можливостей не здатен окультурити й причепурити територію біля себе, вийти на колективне прибирання не тільки у часи весняних днів благоустрою, але й попрацювати в інші пори року – тоді, коли це не менш необхідно.
Наперед знаємо відповідь деяких «переобтяжених» суспільною працею представників громади: мовляв, я сплачую податок і далі – хоч трава не рости.
Є у такій позиції правда. Тільки полягає вона не в правоті, а в тому, що з таким підходом ми нічого навколо не змінимо.
Підсумовуючи цю фотоекскурсію, зауважимо: робити висновки з того, як ми живемо, треба усім. Загородити Побиванку для власного задоволення, загатити русло для власних потреб, набудувати садиб там, де їх у природі не може бути, бо це створює небезпеку для навколишньої природи і людей – це, виявляється, просто. А от розчистити ту саму Побиванку, вигребти з неї сміття, яке самі ж і напхали, подбати про власне завтра, оберігаючи довкілля, - це надзвичайно складно. Але необхідно. Бо зусиль з одного боку замало. Якщо звільнити один край греблі – нічого не відбудеться. Потрібно відкрити шлюзи й з іншого боку. Під лежачий камінь, як відомо, вода не тече.
Прес-служба Шишацької селищної ради.
